Ліга Чемпіонів сьогодні сильно відрізняється від турніру, який з'явився в Європі понад 70 років тому. У 1955 році Кубок європейських чемпіонів створювали як змагання для переможців національних чемпіонатів, а всі раунди проходили у форматі плей-оф. Згодом кількість учасників зростала, до турніру почали допускати не лише чемпіонів своїх країн, з'явилися групові етапи та змінювалася структура плей-оф. У 2024 році Ліга Чемпіонів отримала найбільшу за останні десятиліття реформу – замість традиційної групової стадії запровадили єдину лігову фазу. У цій статті розповідаємо, як змінювався формат турніру протягом його історії.
Від Кубка європейських чемпіонів до Ліги Чемпіонів
Перший Кубок європейських чемпіонів стартував у сезоні 1955/56. Турнір створювали насамперед для переможців національних чемпіонатів, формат був максимально простим – команди грали на вибування, проводячи по два матчі на кожній стадії, а переможця фіналу визначав один поєдинок. Тобто на відміну від сучасної Ліги Чемпіонів, у турнірі не було ні групового етапу, ні загальної таблиці, ні складної системи кваліфікації.
Перший розіграш складався з 16 команд, а переможцем став мадридський Реал, який у фіналі обіграв французький Реймс – 4:3. У наступні роки турнір поступово розширювався, а кількість учасників збільшувалася разом із кількістю національних чемпіонів, які долучалися до змагання. До сезону 1967/68 сформувався формат із 32 командами та чотирма двоматчевими раундами перед фіналом, який залишався незмінним понад 20 років.
До кінця 1980-х Кубок європейських чемпіонів залишався класичним турніром на виліт, де головне правило було простим: переміг у своїй національній першості – отримав право боротися за головний клубний трофей Європи. Але наприкінці 1980-х УЄФА почала шукати спосіб зробити змагання більш привабливим для глядачів, телебачення та найсильніших клубів континенту. Саме ці зміни згодом привели до появи групового етапу та перетворення Кубка європейських чемпіонів на Лігу Чемпіонів.
Перший груповий етап з'явився вже в останньому розіграші Кубка європейських чемпіонів – сезоні 1991/92. Після двох раундів плей-оф вісім команд розділили на дві групи по чотири, де вони провели двоматчеві зустрічі одна з одною. Переможці груп вийшли у фінал, а традиційні півфінали вперше були скасовані. Цей формат став перехідним до нової Ліги Чемпіонів, яка стартувала вже наступного сезону.
Реформа 1992 року та поява Ліги Чемпіонів
У 1992 році УЄФА офіційно перетворила Кубок європейських чемпіонів на Лігу Чемпіонів. Це була не просто зміна назви – турнір отримав нову айдентику, гімн, логотип та іншу концепцію проведення змагань. Головною особливістю стала групова стадія, яка з перехідної схеми 1991/92 перетворилася на основу нового турніру.
У першому сезоні Ліги Чемпіонів 1992/93 після двох раундів кваліфікації та плей-оф вісім команд потрапили до двох груп по чотири учасники. Кожна команда провела по шість матчів – вдома та на виїзді з кожним суперником. Переможці груп напряму вийшли до фіналу, де Марсель переміг Мілан з рахунком 1:0 та став першим переможцем Ліги Чемпіонів.
При цьому перехідний характер реформи добре видно вже у наступному сезоні. У 1993/94 груповий етап залишився, але переможці та другі команди груп отримали можливість зіграти півфінали. Таким чином, УЄФА поступово відходила від старої моделі Кубка європейських чемпіонів і шукала формат, який дозволяв би проводити більше матчів між найсильнішими клубами Європи.
У сезоні 1994/95 УЄФА знову змінила формат – груповий етап розширили до 16 команд, які розподілили на чотири групи по чотири клуби. По дві найкращі команди з кожної групи виходили до чвертьфіналу. Ще через три роки турнір став іще масштабнішим: у сезоні 1997/98 уже 24 клуби зіграли у шести групах по чотири команди, а до плей-оф проходили шість переможців груп та два найкращі клуби, які посіли другі місця. Одночасно УЄФА вперше допустила до турніру віцечемпіонів восьми найсильніших національних асоціацій.
Розширення турніру у 1999 році
У сезоні 1999/2000 Ліга Чемпіонів знову суттєво змінила формат. Основний етап розширили до 32 команд, які розподілили на вісім груп по чотири клуби. Найсильніші національні асоціації отримали можливість заявляти до чотирьох клубів, тому в Лізі Чемпіонів дедалі частіше грали не лише чемпіони своїх країн, а й команди, які посіли друге, третє або навіть четверте місце у внутрішньому чемпіонаті.
Але головною новинкою стала поява другого групового етапу. По дві найкращі команди з кожної з восьми груп – загалом 16 клубів – проходили далі та формували ще чотири групи по чотири учасники. Команди знову проводили по шість матчів, після чого дві найкращі з кожної групи виходили до чвертьфіналу.
Таким чином, на початку 2000-х Ліга Чемпіонів перетворилася на величезний турнір із двома груповими етапами та великою кількістю матчів. Формат виявився складним і проіснував лише чотири сезони – вже з 2003/04 УЄФА відмовилася від другого групового етапу та повернула плей-оф після першої групової стадії.
Скасування другого групового етапу у 2003
У сезоні 2003/2004 формат знову спростили: 32 клуби розподілялися на вісім груп по чотири команди, після шести матчів у групі по дві найкращі команди виходили одразу до 1/8 фіналу. Таким чином, замість другого групового етапу запровадили плей-оф із 16 клубів.
УЄФА пояснювала реформу бажанням зробити турнір динамічнішим і водночас зменшити навантаження на футболістів та тренерів. У попередньому форматі команди, які доходили до фіналу, проводили значно більше матчів, а після першої групової стадії на них чекали ще чотири групи по чотири клуби. Нова система скоротила кількість ігор та повернула плей-оф уже з ранньої стадії турніру.
Саме така схема – одна групова стадія на 32 команди та подальший плей-оф із 1/8 фіналу – стала основою Ліги Чемпіонів на наступні два десятиліття. У сезоні 2003/04 переможцем нового формату став «Порту», який у фіналі обіграв «Монако» з рахунком 3:0.
Нова Ліга Чемпіонів з 2024 року
Сезон 2024/25 став початком найбільшої реформи Ліги Чемпіонів за понад 20 років. Кількість учасників основного етапу зросла з 32 до 36 команд, а традиційний груповий етап замінила єдина лігова фаза, в якій усі клуби потрапляють до однієї загальної таблиці.
Кожна команда проводить у лізі по 8 матчів проти 8 різних суперників – чотири вдома та чотири на виїзді. Під час жеребкування клуби розподіляються на чотири кошики, а кожен учасник отримує по два суперники з кожного кошика. Таким чином, команди більше не грають двічі з одним і тим самим суперником, як це було під час традиційної групової стадії.
Після завершення етапу ліги всі 36 команд займають місця в єдиній таблиці. Вісім найкращих клубів напряму виходять до 1/8 фіналу. Команди, які посіли 9–24 місця, грають двоматчеві стикові матчі за право продовжити боротьбу в плей-оф, а клуби з 25–36 місць вибувають із єврокубків. Після реформування учасники Ліги Чемпіонів більше не отримують путівки до Ліги Європи.
Після стикових матчів формат знову стає схожим на звичну Лігу Чемпіонів – 16 команд грають 1/8 фіналу, далі проходять чвертьфінали, півфінали та фінал. Усі стадії плей-оф, крім фіналу, складаються з двох матчів. Таким чином, УЄФА зберегла класичну систему вибування у вирішальній частині турніру, але повністю змінила етап перед нею.
Головна ідея реформи – збільшити кількість матчів між сильними клубами та зробити кожну гру важливішою для підсумкового положення в таблиці. На відміну від старої групової системи, де команди знали трьох суперників на весь етап, тепер учасники зустрічаються з вісьмома різними клубами, а підсумкове місце визначає не лише вихід у плей-оф, а й можливий шлях до фіналу.